Історія, яку ми розповімо сьогодні, - це історія десятків родин, які зіткнулися з нейровідмінністю своєї дитини. Про довгий шлях реабілітації, постійні пошуки методів і рішень, що можуть хоча б трохи покращити життя самої дитини та її близьких.
Чому саме моя дитина?
Це, напевно, найчастіше питання, яке ставлять собі батьки. Досі немає однозначної відповіді, чому у більшості дітей розвивається розлад аутистичного спектру. Водночас у світі спостерігається зростання кількості людей з аутизмом -у розвинених країнах його діагностують приблизно у 0,7–3% дітей.
Наш Орестіс - саме такий випадок із до кінця невстановленою причиною. На перший погляд це дуже спокійний 6-річний хлопчик. Гарний, як грецький бог: голубі очі, світле довге волосся. Це й не дивно, адже він - довгоочікуваний син в україно-грецькій родині.
Хлопчик народився своєчасно, повністю здоровим. Єдина особливість, що не давала спокою Тетяні (мамі Орестіса) з перших днів життя, - це відсутність повноцінного сну. Він спав дуже мало, але не вередував і не був нервовим, наче перебував у власному світі - і це дивувало.
Коли хлопчику виповнився рік, мама помітила перші тривожні сигнали: не з’явився вказівний жест, а вокалізація залишалася одноманітною. Саме тоді розпочався довгий і наполегливий шлях підтримки розвитку дитини.
Роки терапій і пошуків ефективної допомоги
З 1,2 року з Орестісом почали займатися спеціалісти:
• логопед,
• нейропсихолог,
• дитячий психіатр,
• ерготерапевти і спеціалісти із сенсорної інтеграції.
Родина також пробувала каністерапію, іпотерапію, дельфінотерапію, АВА-терапію -на жаль, остання зовсім не підійшла дитині. Постійною залишалася робота з логопедом-дефектологом.
Остаточний діагноз, розлад аутистичного спектру (аутизм, РАС), дитині поставили лише у 3 роки.
Протягом років Орестіс дотримувався суворої дієти - без глютену і лактози. Невелике покращення з’явилося після курсу ін’єкцій гангліозидів, але ефект був тимчасовим.
Потім знов «відкат»: посилення стимів і вокалізації, істерики.
Тетяна не припиняла пошук методів або препаратів, які ще могли б допомогти синові. Клітинна терапія також була у списку можливих варіантів. Після довгого вивчення різниці між методами, типами стовбурових клітин і підходами клінік жінка зробила для себе важливий висновок: найбільш перспективними й безпечними для її сина можуть бути клітини пуповинної крові або мезенхімальні стовбурові клітини з пуповини.
Реальна можливість в Україні
Власні клітини Орестіса у біобанку не зберігалися. А вартість лікування донорськими клітинами за кордоном сягала від 15 000 до 50 000 доларів - суми, недоступної для більшості родин.
Під час пошуків мама дізналася, що подібну клітинну терапію можна пройти й в Україні, за значно доступнішою ціною. Залишалося обрати клініку та отримати консультацію.
Вибір зупинився на клініці Гемафонду QR-Health Solutions. Вирішальними для Тетяни стали багаторічний досвід компанії та зрозуміле джерело отримання стовбурових клітин. Гемафонд гарантував повний контроль якості на всіх етапах, адже мав власні біотехнологічні лабораторії і логістику.
Перші результати клітинної терапії
Клітинну терапію Орестісу провели у жовтні 2025 року.
Першою помітною зміною стала стабілізація сну - те, чого родина чекала багато років.
А вже через чотири місяці мама і старша сестра звернули увагу на нові зміни у поведінці хлопчика:
• він став спокійнішим,
• ігри змінилися, стали більш усвідомленими,
• з’явилося більше залучення до взаємодії з іншими людьми,
• зменшилися істерики.
Ці поступові, але важливі зміни дали родині головне - надію.
«Я бачу, що це дійсно працює, - каже Тетяна. - Так, я розумію, що стовбурові клітини - це не панацея, а додаткова можливість підштовхнути організм дитини. Ефект більше залежить від потенціалу самого Ореста. Як мені пояснили, стовбурові клітини просто запускають процес відновлення. Пройшло ще мало часу, щоб остаточно оцінити результат. Звичайно, мені хочеться дива, але й будь-якому маленькому покращенню я радію».
Попереду - новий етап
Наступне введення стовбурових клітин заплановане на березень 2026 року. Цього разу передбачений більш складний протокол, зі зміною шляху введення та кількості клітин.
Ми обов’язково повернемося до історії Орестіса й поділимося новими результатами - з вірою у ще кращі новини і подальший прогрес.
Читайте також Історію Максима, а також про дослідження Університету Дюка